(Kultura i zhittya. 30 Apr 2021)
24 березня 2021 року внаслідок хвороби, спричиненої COVID-19, трагічно обірвалося життя видатної театрознавиці, театральної критикині Ганни Липківської.
Народилася Ганна Костянтинівна 18 травня 1967 року в Києві. Пам’ять її роду багато в чому визначила риси особистості та особливості професійного спрямування: вона – правнучка творця і першого митрополита УАПЦ Василя Липківського, розстріляного 1937 року, й онука народної артистки УРСР Катерини Олександрівни Осмяловської. Професійне становлення Ганни Костянтинівни значною мірою пов’язане з Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого: отримавши там освіту (1989) й закінчивши аспірантуру (1993), вона 1995 року захистила кандидатську дисертацію та отримала вчене звання доцента. У цьому ж закладі вищої освіти у 1990–2011 роках вона викладала низку театрознавчих дисциплін та була художнім керівником курсів театрознавців. Педагогічний хист Ганни Липківської також проявився під час викладання спецкурсів у Львівському національному університеті імені Івана Франка (2001–2006), Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (2010), Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (2013–2014), Київському національному університеті культури і мистецтв (2015–2017). Від 2017 року її життя було пов’язане з Київською муніципальною академією естрадного та циркового мистецтв, де вона була професором кафедри режисури та майстерності актора.
Професійна спадщина Ганни Липківської, значення якої наразі ще не вповні осмислено, вражає. Вона – авторка монографії «Світ у дзеркалі драми» (2007), розділів у колективних монографіях «Нариси з історії українського театрального мистецтва ХХ ст.» (2006) і «Театральне мистецтво України ХХ століття: Антологія вистав» (2012), довідково-аналітичних матеріалів «Драматичний театр України новітньої доби (кінець ХХ – початок ХХІ ст.» (2011). Її перу належать близько 600 статей з мистецьких та суспільних проблем у наукових збірках та періодичних виданнях України, Польщі, Чехії, Білорусі. У її доробку – близько 350 виступів на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, науково-методичних семінарах, відкритих обговореннях вистав, на радіо й телебаченні. Вона була членом та головою журі численних всеукраїнських та міжнародних театральних фестивалів, експертом програми Британської Ради в Україні «Невідомий Шекспір» (2015–2016), лектором та експертом чотирьох Міжнародних конкурсів-лабораторій для молодих режисерів (2015–2018), лектором на сезонних школах та семінарах НСТДУ (2017–2018), членом експертної групи театральної премії «Київська Пектораль» (1992–2015, з перервами). Останнє дітище Ганни Липківської – Всеукраїнський театральний фестиваль-премія «ГРА-GRA», біля витоків якого вона стояла, очолюючи Експертну раду (2018–2020).
Її думка завжди була авторитетною як для студентів-першокурсників, так і для колег-театрознавців та режисерів і акторів, імена яких уже вписані в історію творення українського театру. Кожну свою статтю, виступ чи обговорення вистави вона пропускала через серце, часто зовні залишаючись стриманою та незворушною. Правнучка Митрополита, вона завжди обстоювала ідею єдиної та незалежної української православної церкви – надання Україні Томосу стало однією з найважливіших подій її життя.
Карлос Кастанеда писав: «Щоби стати людиною знання, потрібно бути воїном. Боротися, не здаючись, не нарікаючи, не відступаючи, боротися доти, поки не побачиш». Ганна Костянтинівна Липківська була Воїном і стояла за правду завжди – в КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого, на Майдані, у театрі щойно звільненого від окупації Маріуполя. Тепер вона бачить приховане від нас до нашого часу...
Зі скорботою та вічною пам’яттю, рідні, колеги й друзі