«Моє прізвище справді зв’язане з річкою Золотою Липою (не знаю, на жаль, чи є на р. Липі село або місто, що має назву від цієї річки). Про наше походження зберігся в нашій родині такий досить химерний переказ. Мій прадід Липківський походив з якогось села, чи міста на р. Липі. Він був дуже вчений „професор“ і найнявся за вчителя в домашньому пансіоні в якогось польського магната, що жив на річці Богу; це було коло половини 18 віку. Старший син у нього був Фотій — мій дід. Тої весни був великий голод, і батьки журилися, як їм прогодувати свою сім’ю; мірка ячменю коштувала 2 злотих. Такі розмови почув Фотій і під їх враженням, а може й просто із бажання покататись на річці Богові в час її великої повені, взяв свого братика Лаврентія 4-х років (сам він мав 12 років), сів у човна, відпихнувся від берега й течією понесло човна вниз по річці. На березі не трапилось нікого, і як не кричали, як не плакали хлопці, їх ніхто не врятував.
Щось із сутки несло їх водою і нарешті прибило до берега. Вони вийшли на берег і опинились в безлюдних степах Поділля. Вони пустились шукати якоїсь оселі, бо вже дуже зголодніли, і натрапили на чабана з отарою овець. Він їх нагодував і показав їм шлях до села. От вони й пішли по селах просити милостині. Фотій уже вмів читати, писати, співати і навіть на скрипці грати, вчив уже і свого брата, і в якомусь селі дяк прийняв їх до себе за піддячих; там вони й прожили кілька років в тяжких злиднях.
Аж трапилось так, що треба було пан-отцеві того села послати рапорта до Митрополита в Київ, треба було його скласти, гарно переписати, і от в цій справі Фотій оказався найбільш дотепний — склав, художньо переписав рапорта, і його ж самого, як розбитного, сміливого хлопця послали з цим рапортом до Києва. Він запевно взяв із собою і брата. Митрополитові брати подобались, і він залишив їх у себе в хорі й канцелярії. Згодом Митрополит дав Фотію грамоту, щоб він шукав собі панну з парафією і став там за священика. Він знайшов таку панну коло Гуманя в с. Дмитрушках, одружився з нею і став священиком. Їх син Константин і був мій батько, що довго священствував на Липовеччині, як і я був спочатку настоятелем у Липівці. Так чудна пригода перенесла нас з Липи галичанської до Липівця українського».